Живе серед троянд: історія 100-річного чоловіка з Черкащини

Борис Добровольський зі Сміли народився у 1925 році. Працював залізничником, відвідав десяток країн, більшість — під час Другої світової війни. Нині вирощує троянди, доглядає за садом та захоплюється потягами, розповів пан Борис Суспільному.

“Я паровози знав як Отче наш, у мене книжки всі були про паровози: як він влаштований, я все-все про них знав. Я дуже їх полюбив і тоді, коли у 1937-му помер батько, з’явилося училище, де вчили на залізничників”.

Тоді пан Борис здійснив свою мрію, проте завершити навчання завадила війна.

“Коли за кілька днів приїжджає офіцер і каже директору: збирайтеся, беріть скільки вам треба вагонів і їдьте в тил. Проте у 1943-му мене забрали на фронт. Я потрапив у 23 мотострілкову бригаду Третьої танкової армії”.

Потім брав участь у битві за Дніпро. Після — отримав поранення, та реабілітувавшись, продовжив службу розвідником.

“Як дійшли ми до Берліна, там справа складніша, там хата коло хати, дома двоповерхові, п’ятиповерхові, німці вгорі, а ми знизу. Ми вночі їдемо, туман, скоро вже Дрезден, тоді радирують нам з Берліна, ура, кричать, підписують договір, про капітуляцію”.

Після війни все життя пропрацював на залізниці. Познайомився з дружиною – Надією, разом виховали трьох доньок.

“Я познайомився з Надею, отак поступово-поступово ми й оженилися. У мене три дочки, у них діти є, по двоє дітей — в кого одне в кого двоє, хлопчики-дівчата, а в них вже теж є діти”.

Про те, що святкуватиме сторічний ювілей, додав пан Борис, знав з юності:

“Ми з мамою ходили до ворожки і то що ворожка сказала, то все виключно правда, все збулося. Для того, щоб довго жити, треба вчасно вставати, вчасно лягати спати і в один час намагатися снідати, обідати і вечеряти”.

Донька пана Бориса — Лариса Соколова, пригадала, що батько був суворим у вихованні:

“У дитинстві він нас в строгості тримав, там не було ніяк панькань, нічого, але в нього досі режим — сніданок строго до дев’яти годин. Нині сам усе собі готує — я буду тільки сам готувати. Ну сам, то сам, супи він сам готує, якусь кашку”.

Нині пан Борис мешкає з доньками. Рецептом свого довголіття з ними ділиться – це дисципліна та любов до життя.

Щоранку після чаювання прямує до саду. Ним опікується сам:

“Я з ними живу, я тільки з хати виходжу, навіть сідаю снідати і вже бачу троянди, — і мені так харашо”.

Серед троянд знаходить спокій та згадує роки життя. Додає, нині мріє про одне – мирне майбутнє для своїх дітей.

“Своїх людей знищують, не жаліють Україну. Я хотів би, щоб ця війна скоріше скінчилася, щоб більше живих лишилось і дорослих і діток”.

Джерело: dzvin.media