Зцілення через мистецтво: Канівський театр ветеранів презентував виставу “Майже фараони” (ФОТО, ВІДЕО) — Новини Черкас за сьогодні
Цими вихідними на сцені Канівського міського будинку культури панувала особлива атмосфера. Уперше там була презентована соціально-побутова комедія “Майже фараони”, ролі у якій виконували ветерани, члени їхніх родин, дружини загиблих та зниклих безвісти.
Жоден із них до цього не мав акторського досвіду, проте завдяки згуртованості та підтримці вони змогли реалізувати дуже життєву історію про відносини між чоловіками й жінками, про обмін ролями і те, як насправді важливо чути одне одного. Для кожного з акторів-аматорів — це була не просто вистава, а зцілення через мистецтво.
Театр ветеранів у Каневі – це результат спільної роботи Ветеранського простору «Патріот», потужного творчого осередку фахівців Канівського фахового коледжу культури і мистецтв, відділу культури та виконавчого комітету Канівського міськвиконкому, Канівського центру соціальних служб, Канівського центру життєстійкості, ГО «Жінки Канівщини: сила в дії» та за підтримки Благодійного фонду “МХП-Громаді”.
Терапію через мистецтво серед ветеранської спільноти вже практикують у Києві. Перенести такий досвід і в інші громади, зокрема, Канівську, запропонувала Тетяна Волочай, голова Ради розвитку громад БФ “МХП-Громаді” та депутатка Черкаської обласної ради. Улітку 2025 року вона запросила до Канева ідейного натхненника Київського театру ветеранів, актора та режисера Ахтема Сеітаблаєва та продюсера Андрія Різоля, давши старт цій важливій ініціативі.
“Канів — дуже культурне місто. І ця атмосфера впливає на містян. І мені здалося, що саме тут цей проєкт матиме позитивний результат. Тим паче тут є свій коледж культури й мистецтв, є режисери й хореографи, є громадські організації й ветеранський простір. Я надзвичайно пишаюся канівською спільнотою, яка показала, як можна зцілюватися через мистецтво”, — розповіла пані Тетяна.
В основу вистави покладена інтерпретація комедії Олексія Коломійця “Фараони”, проте значно осучаснена й наповнена новими актуальними змістами нинішніх реалій.
“Спочатку у нас була ідея створити щось таке на військову тематику, зібрати фронтові історії й не тільки. Тобто зробити виставу на основі спогадів учасників театру. Коли ми озвучили їм цю ідею, вони категорично відмовилися від серйозного матеріалу. Сказали, що всі вони пройшли через таке, що їм хочеться щось легке і просте. І ось ідея з “фараонами” — це була саме їхня ініціатива”, — розповіла Оксана Кириченко, одна з режисерок вистави.
У виставі присутні професійні танці, постановкою яких займалася хореографиня Олександра Горідько, яка також є дружиною загиблого воїна. Саме через танець учасники театру мали змогу витанцювати всі свої болі та переживання.
Перші репетиції вистави почалися в січні цього року. Тренувалися по три-чотири години. Загалом – близько 100 годин репетицій знадобилося, щоб відточити гру акторів. Перша проба акторської гри Театру відбулася напередодні Нового року у вигляді вертепу в холі Будинку культури.
Акторський склад, до якого увійшли 23 аматори, підсилила творча група з режисерок, хореографині, звуко- та світлорежисерів. Усі вони за цей час, зізнаються, стали однією сім’єю. І хоч репетиції відбувалися перевжано в позаробочий час, проте саме під час них віднаходилися нові сили й натхнення, говорять учасники театру.
З акторами-аматорами працювала також кризова психологиня з військовим досвідом, яка на початку створення Театру протестувала кожного і визначила, які ролі найбільше можуть підійти відповідно до темпераменту та складу характеру, а також проводила спеціальні техніки, які допомогли більш впевнено триматися на сцені.
“Я створила карту особистості кожного учасника, ми дослідили межі людини, травмуючий досвід, де я дізналася, що відбулося з людиною, що вона відчуває, про що думає, на що здатна, які її власні опори, щоб вона діяла і могла взяти на себе характер персонажу, щоб він не ранив, а зцілював. Потім ми пішли далі: на кожній репетиції були практики — як імпровізувати, як долати стрес і заспокоюватися. Ми програвали різні сценарї, щоб вони були готові до будь-якого варіанту”, — розповіла Юлія Зозуля, кризова психологиня.
Наталія Шевченко, дружина загиблого воїна та сетра зниклого безвісти, приєдналася до участі у Театрі ветеранів заради своєї доньки, коли відчула, що десь має черпати сили й ресурс, аби остаточно не зламатися. Вона грає роль директорки школи Олени Устимівни, персонажа з сильним характером.
“У мене з’явилася впевненість у собі, більш спокійно реагую на якісь проблеми. Я лечу в театр наче до родини, бо там я почуваю себе дуже спокійно й вільно”, — відзначила пані Наталія.
Микола Олійник пройшов бойові дії в складі штурмового батальйону “Айдар”, отримав поранення і вже в цивільному житті після довгої реабілітації зрозумів, що в Каневі не вистачає подібних заходів, тож охоче долучився до участі у виставі. Актор зіграв не одну роль у постановці, проте, за його словами, вони ідеально передавали його настрій та характер.
“Коли я прочитав свій текст, то зрозумів, що тут реально наче про мене. Я граю як основну роль, так і декілька невеличких. Буде багато спільних сцен і танців”, — розповів актор.
Усі виручені на виставі кошти, зокрема, понад 47 тис. грн, підуть на потреби військового 5 ОВМБр, канівчанина Андрія Чайковського, який служить командиром екіпажу роти безпілотних бойових літальних комплексів і боронить Україну на найгарячіших ділянках фронту.
*рекламний матеріал
