На Черкащині: лісовий хутір, де родина веде своє унікальне господарство.
Сесіни: kehidupan органіка серед лісу
Сімейна еко-мандрівка до природи: 15 років пермакультури на Канівщині
Володимир та Олена Сесіни, мешканці села Михайлівка на Канівщині, вже п’ять років поспіль експериментують із життям у гармонії з природою. Подружжя свідомо відмовилося від використання хімічних добрив та обробок, надаючи перевагу мінімальному втручанню людини в природні процеси. Їхня родина, що складається з чотирьох дітей, оселилася на закинутому хуторі посеред лісу, втілюючи мрію про екопоселення.
Здорова їжа як пріоритет
Причиною такого вибору стало прагнення забезпечити дітей максимально здоровим харчуванням. Олена Сесіна, мати чотирьох дітей, завжди уважно стежить за складом продуктів, що потрапляють на стіл. “Просто з самого дитинства вони їли оце все. У нас макарони дуже рідко. Картопля не обмежується, тому що вона наша. А якщо зараз кінець сезону і до нової картоплі ще далеко, а старої вже трошки на суп залишилась, якщо це магазинна картопля, то її дуже мало ми використовуємо”, – розповідає пані Олена.
Володимир Сесін, який має досвід роботи в Дніпрі та Києві, ще з юнацтва мріяв про створення власного екопоселення. Після тривалих пошуків, подружжя знайшло ідеальне місце на Черкащині, коли традиційні будинки в селі були не по кишені. Тож, за два кілометри від села, на покинутому хуторі, вони почали облаштовувати своє господарство.
Пермакультура: наука жити з природою
Подружжя Сесіних освоює пермакультуру – систему дизайну, яка базується на моделюванні природних екосистем. Основна мета такого підходу – задовольнити потреби людини, не виснажуючи природні ресурси та уникаючи використання хімікатів. “Тут, коли ми приїхали, ріс виключно пирій. Коли намагалися щось посадити, то він усе забивав. Коли ми нарешті подолали пирій, з’ясувалося, що треба кожен день поливати, бо рослина сохне, навіть коли вологий ґрунт і сонце палить, то земля швидко висихає і рослина гине. Також не вистачає поживних елементів в цьому ґрунті. Оскільки він дуже збіднений, рослини росли невеликі, плодів давали мало”, – описує Володимир перші виклики.
Садівництво та експерименти з екзотикою
За 15 років подружжя створило вражаючий сад і ягідник. Володимир ділиться досвідом садівництва: перший сортовий садок загинув через несприятливі умови, другий знищили дикі тварини. Натомість, навчившись у професійних садівників, він почав підщеплювати живці на дикі дерева. “Можна з цих диких дерев з неїстівними або не дуже смачними плодами зробити великий асортимент різних сортів. У мене такі сливи ось. На кожній сливі можна мати декілька різних сортів. Головне, щоб вони приблизно в один час достигали, бо інакше дереву буде важко”, – пояснює Володимир.
Ягідник висаджували за методикою “грядок Розума”: копали канавку, закладали органіку (великі гілки, дрібні, сіно) і обабіч садили рослини. Родина має понад 20 сортів малини та ожини, а також полуницю, смородину і, навіть, нетипову для Черкащини жимолость. “Вона ззовні схожа на лохину: синя, м’ясиста — і на смак схожа, трохи з кислинкою. Вона росте в нашому ґрунті без додаткового закислення. Це найперша ягода, яка починається наприкінці травня”, – розповідає Володимир.
Подружжя не зупиняється на досягнутому і експериментує з екзотичними культурами, зокрема, намагається вирощувати інжир. “Посадили тут кущів 15 різних сортів і дивимось, що з цього буде. Деякі взагалі не хочуть рости, а деякі себе нормально почувають. З деяких навіть куштували плоди, пробували, що воно таке”, – ділиться Володимир.
Така активна діяльність та постійні нововведення не залишають часу для нудьги. “Я знаю, що всі скажуть, що життя у своєму будинку — це багато роботи. Просто хочеться: там йдеш і щось хочеться зробити. І такі плани, якби ви знали, що в мене в голові, то не знаю, скільки жити треба, щоб все це зробити. І я не знаю, як можна скучати, чесно, коли стільки всього хочеться зробити”, – підсумовує Олена.
