«Інвестувати потрібно не в смерть людини, а в життя», — черкаський військовий Сергій Воронов (ВІДЕО) — Новини Черкас за сьогодні
Хоч і не мав за плечима військового вишколу, відразу вирішив, що стане на захист Батьківщини. На службу взяли не відразу, проте навесні 2022 року потрапив до лав ЗСУ. Сергій Воронов пройшов шлях від солдата до офіцера, від номера обслуги до заступника командира 198 батальйону 111 бригади ТрО.
Про свій шлях у війську, ставлення до мобілізації, забезпечення армії — покращилося чи ні, технологічний розвиток ЗСУ, а також, чи слідкує за життям Черкащини, військовий розповів під час етеру в студії видання «ВиЧЕрпно».
Основне з інтерв’ю читайте у текстовій версії.
Вичерпно: Як із військовим, це у нас перше з вами інтерв’ю, тож хотілося вас трішки більше розпитати й про ваш вибір місця несення служби (чому саме Луганська ТрО?) й загалом, як швидко ухвалили для себе рішення стати на захист Батьківщини?
Сергій Воронов: Рішення стати на захист Батьківщини визрівало дуже давно. Але саме перед широкомасштабним вторгненням разом з іншими хлопцями ми готувалися до цієї війни. Ми знали, що вона буде. У нас був план дій, хто до кого заїжджає… У випадку війни я мав заїжджати за хлопцями й ми мали виїхати у конкретне місце.
Але так вийшло, що за мною заїхали, й ми близько шостої ранку були біля Черкаської ТрО. Там стояли офіцери, які сказали нам, що ще рано, що вони на 9 збираються. А для мене це тоді було незрозуміло, тому що на той момент я думав, що о 9 росіяни вже будуть у Черкасах.
Хлопці поїхали своїх рідних вивозити, я поїхав на роботу, (Сергій Воронов тоді очолював Черкаське вище професійне училище, — ред.) і ми тоді розпочали створення гуманітарного штабу.
Коли я повернувся вже близько 9, то хлопців уже мобілізували, а мене — ні, тому що я не служив у армії й вже не було куди. Проте думки бути більш корисним державі мене не покидали, ще за місяць загинув мій двоюрідний брат, що стало для мене точкою неповернення. Після того я був мобілізований в один із підрозділів сил спеціальних операцій, був в артилерійському дивізіоні. Під кінець 2022 року його ліквідували, ми потрапили спочатку в резервний батальйон, звідки були перенаправлені до 111 бригади. Спочатку я навіть не знав, що таке Луганська бригада, а зараз можу сказати, що це таки досить боєздатний підрозділ, який несе службу на одному з найважчих напрямків східного фронту.
Вичерпно: У цивільному житті ви були на керівних посадах, очолювали й департамент освіти, й черкаське училище, в ЗСУ ви ж починали все з нуля. Наскільки важко було адаптуватися до армійського життя?
Сергій Воронов: І в цивільному житті я не відразу на керівних посадах був. Так само і в армії я починав простим солдатом. Коли був в артилерійському дивізіоні, був номером обслуги гармати, потім міномету. Згодом я освоїв для себе ще й коригування артилерійської зброї. Ще працював з БпЛА.
Скажу так, якщо ти працюєш над своїми функціональними обов’язками й робиш трохи більше, то тебе починають помічати й дають шанс розвиватися. Розумна ініціатива вітається, а якщо ти ще й не п’єш і не куриш, то тобі всі двері відкриті.
Вичерпно: На яких напрямках за час повномасштабної війни було найважче?
Сергій Воронов: Найважче було у 2022 році під Авдіївкою, далі так само у 2022 році в Пісках. Я ще тоді не готовий був до такого рівня: ти не встигав міномет розкласти, як по тобі вже прилітало. І вже десь в другій половині 2022 року я ставав більш військовим, ніж цивільним. І зараз теж в принципі непросто.
Але я хочу сказати, що найважче піхотинцю. Мені довелося також і в піхоті бути. Тому сьогодні вся українська нація має бути зосереджена на збереженні життя піхотинця: чийомусь синові, братові, чоловіку, які сьогодні в окопах боронять Україну.
Вичерпно: Війна технологічно змінилася порівняно з 2022 роком?
Сергій Воронов: Вона кардинально змінилася. Я для себе уявляю, що під кінець 2025 року уже можливо будуть абсолютно безпіхотні штурми. Буде війна технологій. І дуже важливо рухатися швидко в цьому напрямку.
Вичерпно: 2023 рік був роком надій та сподівань, що ми звільнимо ще більше своїх територій та пришвидшимо перемогу. У 2024 році було багато розчарувань. Це принаймні в сприйнятті нас, цивільних, як ви, як військовий, сприймали кожен із цих років?
Сергій Воронов: 2024 рік коливався від критичного до мегакритичного.
Можу сказати, що від держави ми вже почали отримувати забезпечення дронами, РЕБами, навіть перші дві автівки нам купили. Під кінець цього року нам навіть за державні кошти почали ремонтувати транспортні засоби, бо до цього Ярослав Нищик (теж військовий 11 бригади, — ред.) збирав кошти на ремонт. І гвинтівки такого калібру заходять, що я тільки радуюся. Але проблема в іншому: немає кому стріляти з них. Ворог дуже працює інформаційно, поширює свої наративи, зокрема, щодо ТЦК. І хоч я по-різному ставлюся до ТЦК, бо там є як хороші хлопці, які були поранені на полі бою, так є й ті, які не вилазили з кабінетів. Але хочу сказати, що без нормальної роботи ТЦК ми цю війну не виграємо.
Я вважаю, що кожен чоловік має бути готовий… я не прихильник думки, що всі мають воювати, але всі повинні працювати на перемогу. Тому дуже важливо зберегти цей мобілізаційний запас людей, які готові стати за країну. Ми зараз складаємо іспит на можливість мати свою державу.
Вичерпно: Які сподівання покладаєте на 2025 рік? Є хоча б маленька надія, що війна завершиться? І що особисто для вас перемога України?
Сергій Воронов: Ми колись під час перегляду Єдиного марафону дуже повірили в цю переможеньку й це дуже сильно нас деморалізувало. Усі питають мене за Трампа, сподіваються, що він зупинить війну. А я питаю: шляхом чого? Він може хіба заморозити конфлікт, бо росії взагалі сьогодні не вигідні перемовини. У росії все добре: вони наступають, в тиждень по десять населених пунктів окуповують. Саме тому не варто зачаровуватися Трампом. Я сподіваюся, що він нам буде допомагати більше, ніж Байден. Але перемогти у цій війні можемо тільки ми, бувши сильними.
Водночас всі почали вимірювати наступ росіян відстанню до Дніпровщини. Я хочу сказати, що в Донецькій області така сама земля, і людей там теж багато проукраїнських. Тому треба буде боротися за кожен клаптик української землі.
Тому кожен для себе має ухвалити рішення, бо просто так ця війна не закінчиться.
Ще хочу наголосити, що ми не тільки за форму сьогодні воюємо, а й за зміст. Викорінення російської церкви, російських символів… Тому наша перемога — це відвоювання українських територій, наповнення України українським змістом і розвал росії, бо поки рф є в тому вигляді, в якому вона є зараз, ми ніколи безпечно почуватися не будемо.
Вичерпно: Чи слідкуєте за життям Черкас, Черкащини? Які зміни в регіоні, обласному центрі за ці роки вас порадували, а які засмутили?
Сергій Воронов: Я дуже уважно слідкую за життям регіону. Радію перемогам наших освітян. обговорюємо з хлопцями й черкаські скандали, але вони зараз виглядають дуже дріб’язково.
Вичерпно: Ви, як депутат облради сьомого скликання, переконана, слідкуєте й за процесами в обласній раді. Як можете схарактеризувати події, які відбувалися там буквально нещодавно. Зокрема, що депутати не могли зареєструватися на сесійне засідання тричі, потім почалися “розборки” навколо питання по МСЕКу.
Сергій Воронов: Я не дуже розбирався в цьому. Але зрозумів, що деякі депутати отримали інвалідності під час війни. Якщо це підтвердиться, то я просто не заздрю цим людям. Вони просто не знають, як ця інвалідність отримується на полі бою. Це, повірте, страшне явище.
Вичерпно: Черкащина й, зокрема, Черкаси вже з бюджетом на наступний рік. Обласний центр виділив на потреби оборони близько 300 мільйонів гривень. Цього достатньо?
Сергій Воронов: Я вдячний платникам податків міста Черкаси. Два роки поспіль міська рада допомагає нашому батальйону. І наступного року, наскільки я знаю, закладені кошти на допомогу саме нашому підрозділу. Попри це хочу сказати, що можливості міської ради значно більші. От коли в мене немає на чому вивозити хлопців, привозити провізію, боєприпаси… І я бачу як десь в тилу на якісь другорядні, зовсім непотрібні речі виділяються кошти, то трішки сіпається око. Як на мене, сьогодні весь ресурс має бути використаний із тією думкою: наскільки це нас наближає до перемоги. Потреб у війську дуже багато.
Так само я вважаю, що політика держави теж дещо неправильна. Якщо не помиляюся, за загиблого воїна рідним виплачують 15 мільйонів гривень. Я вважаю, що інвестувати потрібно не в смерть людини, а в життя. Інвестуйте п’ять мільйонів, щоб у військового був сучасний РЕБ, оснащення, дрони, пікапи, а решту, якщо вже так станеться, віддайте його сім’ї. Але інвестувати держава має тільки в життя.
