Владика Іоан розповів про визволення монастирів від “руських” монахів
Про питання реінтегрування українських військових, які повертатимуться з фронту додому, все частіше говорять в Україні і на Черкащині зокрема. Вочевидь, країні доведеться стикнутись із новими соціальними викликами. Поки ми завойовуємо Перемогу, вже зараз потрібно думати про всебічні реабілітаційні заходи для наших героїв. Що робить і що планує робити в цьому контексті Черкаська єпархія ПЦУ та капеланська служба сайт “Про все” запитує у владики Іоана, митрополита Черкаського та Чигиринського Православної Церкви України, керуючого Черкаською єпархією ПЦУ.
– Реінтеграція ветеранів – словосполучення, яке доводиться сьогодні чути все частіше. Мова більшою мірою про адаптацію військових, що пройшли крізь тяжкі випробування війною, до звичного, цивільного життя. Як повернути військових додому в духовному сенсі?
– Реінтеграція передбачає декілька важливих аспектів. Першочергово – це медична реінтеграція. Це всебічна реабілітація та поновлення по можливості здоров’я нашим захисникам. Далі – психологічна і соціальна реінтеграція. Це може бути перенавчання якимось новим професіям у зв’язку, скажімо, з характером отриманих поранень, коли людині не просто потрібно знайти собі нову роботу. А є крайня необхідність освоїти нові робочі навички та знання. Проте реінтеграція може бути духовною. Коли людина потребує втручання за нашим проханням Сил небесних в тому, щоб відновити душу та цілісність людської особистості після пережитого на війні. Задля цього ми будемо задіювати всю нашу духовну структуру. Всіх наших священників. У планах ми маємо формування козацького монастиря на базі Мотронинського жіночого монастиря, який зараз досі управляється Московським патріархатом. Але це явище тимчасове. Ми хочемо переформувати його в чоловічий монастир. У цьому напрямку роботи вже є деякі позитивні зрушення.
– Які саме?
– Є рішення суду про задоволення позову Медведівської сільської ради проти перебування в Мотронинському монастирі підпорядкованої Московському патріархату церкви. Після проходження всіх необхідних юридичних дій, має настати наступний етап і виселення з монастиря російських монашок, що там перебувають на даний час. У тому числі етнічно російських монашок. Тому поступово ми йдемо до утворення в Мотронинському монастирі саме Козацького монастиря в межах Холодного Яру. До речі, проєкти влаштування духовних реабілітаційних центрів у монастирях існують вже по всій Україні. Але їх організація має відбуватись обов’язково після виселення московських монахів за рішеннями судів. Тому цей доволі непростий процес безпосередньо пов’язаний з нашою Перемогою. Вона є остаточним важелем у звільненні цих монастирів від «руських» монахів. А Перемога обов’язково буде! Справа у часі.
– Між іншим, Верховна Рада так і не спромоглася сказати своє слово щодо заборони Московського патріархату по всій території України. Хоча всім зрозуміло, що це нарешті давно потрібно зробити.
– Не сказала завдяки й обраним від Черкащини депутатам – Любові Шпак та Олегу Арсенюку. Вони голосували проти цього рішення. А ми голосували за них. Тобто, виходить, завдяки нам самим ми не є господарями на своїй землі та у своєму домі. Є серед нас такі, які не бажають цього. Вони волають за те, щоб тут панував «руський мир». Не виключаю, що є такі, які давно на «гачку» у російських спецслужб, і відпрацьовують їхні завдання. Але це не моя насправді справа.
– Владико, як буде проходити соціальна адаптація військових безпосередньо в монастирях?
– Ігумени цих монастирів – монахи, наші військові капелани, будуть на одній мові говорити з воїнами. Це надзвичайно важливо, коли між ними буде довіра. Серед цих воїнів безперечно і очевидно будуть знаходитись бажаючі стати ченцями цих монастирів. Жити, молитися, вдосконалювати свої духовні здібності, врешті господарювати, і завершувати там своє земне життя. Саме монастирі для цього й призначені.
– На нещодавній нараді за участі громадських організацій та територіальних громад області, які опікуються ветеранськими справами та питаннями їхнього інтегрування в суспільство, Ви розповідали про плани утворення Духовного ветеранського ордену. Як це буде реалізовуватись?
– Будемо обов’язково створювати такий ветеранський духовний орден, який допомагатиме ветеранам не розбитись на шматочки, уламочки – «сам на сам», а залишитись в тому середовищі побратимів, яке їм є близьким та зрозумілим. Але після того, як звільнимо від «руського мира» Михайлівський кафедральний собор в Черкасах… Відповідно там буде організовано гарнізонний храм. Цей храм буде слугувати духовним осередком саме для наших ветеранів. Там буде місце Слави, де будуть відображені подвиги наших бойових підрозділів. Там буде влаштовано зону вшанування загиблих героїв. І там будуть реалізовувати проєкти з розвитку ветеранського ордену. Ветерани військові будуть вчитись допомагати самим собі і допомагати таким самим, як вони. Орден буде брати участь у суспільному житті. Конструктивно, а не деструктивно. Наша мета – зробити життя наших ветеранів після повернення із зони бойових дій саме конструктивним. І таким, яке сприятиме налаштуванню черкащан на патріотичний дух, на дух розбудови суспільства. Усі наші проєкти – післявоєнні. А зараз ми напрацьовуємо механізми їх реалізації. Щоб ці напрацювання дали потужний поштовх одразу після Перемоги. Більшість проєктів не може бути реалізованими прямо зараз, бо наші воїни ще знаходяться на війні та нищать окупантів. Нам потрібно після завершення війни одразу включитись у наші напрацювання. Капелани зараз – також на війні. Разом із своїми підрозділами вони перебувають в пунктах постійного призначення. Тобто, коли підрозділ вирушає на завдання, з ними обов’язково їде капелан.
– Якщо говорити про психологічну допомогу військовим, то тут також вирішальним буде фактор довіри ?
– Воїни довіряють таким самим воїнам. Не цивільним психологам, до них мало хто звернеться. Військові шукатимуть військових, тих, хто добре знає, що таке бій, і добре знає всі емоції та душевні болі тих, хто воював по-справжньому. Тому, по-перше, вкрай важливим є завдання саме серед військових знайти здібних до надання потрібної психологічної допомоги людей. А по-друге, такою ж потужною буде робота військових капеланів, до яких є довіра.
– Наразі вже реалізовується проєкт, спрямований на підтримку сімей військових, зокрема, дітей, батьки яких на війні. Це проєкт, яким опікується капеланська служба Черкаської ТрО, яку підтримує міська влада Черкас та благодійники.
– Мова йде про табори для дітей черкаських військових та забезпечення їхнього цікавого та корисного дозвілля. Перші табори Пласт Черкаси і капеланської служби Черкаської ТрО стартували на початку липня. Учасниками таборів стали діти військових 118-ої бригади, які разом з пластунами опановують різноманітні корисні навички – вчаться їздити на конях верхи, виживати в непростих умовах, готувати їжу на польовій кухні, вміти надавати першу домедичну допомогу, а також вивчають історію рідного краю та знайомляться з народними традиціями та ремеслами. Окрім того, діти опановують військові навички та мистецтво мандрівництва. Також у липні група дітей військових 118-ої бригади таборувалась поблизу Буковелі. 46 школярів приїхали до табору «Діти захисників», який також було організовано капеланською службою ТрО. Це цікаве дозвілля стало можливим завдяки черкаському бізнесу. Ще 400 дітей – в очікуванні поїздки. Для них поки що шукають фінансування. Капеланська служба сподівається, що необхідний ресурс буде надано. Адже хто, як не всі ми маємо дбати про дітей військових, батьки яких боронять нашу землю від ворога. Наша служба ставить собі за мету не розпорошити дітей по різних таборах, а мати один табір ТрО, де буде приділена увага саме патріотичному вихованню, де закладатиметься духовний фундамент кожної юної особистості на все життя.
Джерело: dzvin.media
