На Черкащині зібрали колекцію з 2000 старовинних цеглин

Понад дві тисячі старовинних цеглин із 15 країн світу зібрав колекціонер Ігор Лавріненко. Найстарішій цеглині в колекції — понад 700 років.

Як знаходив клеймовані зразки з європейських монастирів, вʼязниць та панських маєтків, що означають літери, цифри, герби та інші знаки, витиснені на цеглинах із Черкащини розповів Суспільному дослідник з 20-річним досвідом Олександр Самков.

Пане Ігорю, розкажіть, скільки тут цеглин і звідки вони у вас?

Цегли понад дві тисячі штук. Тут представлено понад 15 країн світу. Основний акцент, безумовно, це Україна, це Черкащина. Два роки тому мені вдалося обмінятися цеглою і привезти близько 100 штук з різних країн. Цеглини мені впали в очі, тому що 1933 року, відповідно символізує наш Голодомор. Майже вся цегла в Європі клеймується з коронами. Їх тут дуже багато різновидів. До речі, є черепиця з села Нью-Йорк, Донецька губернія. Нью-Йорк не Америка, а наш український Нью-Йорк.

Пане Олександре, ви колекціонуєте і вивчаєте старовинну цеглу понад 20 років. Чому захопилися цією темою?

Цікавить історія міста Черкаси. До 1917 року тут було 13 цегелень, якими володіли, здебільшого грабарі. Це власники контор з найму робочої сили на велике будівництво, в основному залізниць. І ці грабарі, заробивши великі капітали, думали, а куди ж далі рухатися? І вони почали будувати цегельні, потім почали будувати житло, яке здавали в найм. Іще була міцна старовірська громада, в Черкасах шість тисяч населення старовіру. Ось це виробники.

Пане Ігорю, як ви збирали колекцію?

Цеглинка за цеглинкою. Це непростий труд, дуже клопітка робота. За вихідні вдається додати до колекції максимум одну цеглину. Поїхати, привезти, знайти не так просто. І маршрути розширяються. Якщо взяти поїздку до Львова, Чернівців, то це і важко, і по часу затратно. Якщо брати до уваги обмін поштою, то це просто всі в шоці, тому що це нелегкий вантаж.

А скільки важить одна цеглина?

Чотири кілограми в середньому. Але буває більше. Якщо беремо царську, вона велика, то важча, безумовно. Вони були нестандартних розмірів.

Наскільки ймовірно знайти старовинну цеглину в Черкасах?

Ми вже вибрали, в основному, що недалеко лежало. Нещодавно, на Замковому узвозі розпочалось будівництво. Там ми знайшли цеглу із церкви черкаської, яку ми раніше не бачили. Коли відбувається якесь будівництво, руйнується старе приміщення, вже знайомі телефонують, кажуть, приїдь подивись. Починаємо півдня шукати, щоб хоча б якийсь один цікавий екземпляр привезти.

Тобто ви колекціонуєте цеглу лише марковану?

Безумовно. Є виняток – це плінфа 1350 року, це їх 700 років, вона в ті часи ще не клеймувалася.

Ми беремо цеглу без знаків, коли ми знаємо точно, з якого вона об’єкта. Наприклад, тут була церква Успенська у нас в центрі. Цеглина без будь-яких позначок, але ми її беремо, бо ми точно знаємо, що вона із цього об’єкта.

А чи можна якось визначити сучасну цеглу, звідки вона походить?

Звичайно. Сучасні клейма не складні. Наприклад, КОШЗ, Корсунь-Шевченківський завод. При Радянській владі всі ставили КОЗ – «кирпичний завод», перша буква літера означала місце, де цегла виготовлялася.

Як наносилось клеймо?

Цегла клеймувалась декількома методами. Іноді на дні дерев’яної форми вирізали клеймо, а вже пізніші часи просто замовляли таке клеймо. Тут було руків’я і ним притискали сформовану сиру цеглину і виходило доволі цікаве клеймо.

Чи всі виробники маркували цеглу?

З 1856 року всі, був указ імператора всю цеглу клеймувати, тому що із дерев’яних будівель всі казенні приміщення почали переводити на цегляні. Зокрема, почалося все із вʼязниць, тому що дерев’яну тюрму було легше підпалити. Тому ввели кримінальну відповідальність за неякісно випалену цеглу. Перевірялася вона банально просто, перевозилась партія цегли під водою. Якщо понад двоє штук лопало, ця партія поверталася, як брак.

До речі, щодо якості цегли, чи всі зразки вам вдавалося знайти цілими?

Безумовно, ні. Всі пошуки починаються з половинок. Якщо якийсь об’єкт цікавий і його немає, то береш і половинку. Відбита більша частина, але є клеймо. Радієш, це чудовий екземпляр.

От, наприклад, поряд Мотронинський монастир. Там мали власну цегельню і випускали декілька видів цегли. Дуже, важко їх було знайти. Відшукали шматочок з великою літерою “М” і раділи, тому що знали – це Мотронинський монастир.

Річ у тім, що цегла, якій понад 100 років, вона надзвичайно міцна. І вона в 99% випадків йшла на повторне будівництво. Тобто, руйнували одні приміщення, наприклад, церкву, і будували вже колгоспи, комори тощо. Вся цегла старовинна повторно використовувалась, а в деяких випадках і по третьому колу. Є в Києві, у Львові ціла галузь така, старі приміщення розбирають і продають автентичну цеглу, з якої будують будинки сучасні, але під старовину, скажімо так.

Чи всі мали можливість збудувати будинки із маркованої цегли, чи це було доступно лише людям із достатком?

В нас на Золотоніщині був пан Канієвський, який збудував собі маєток. Він мав три глинища, звідки брав глину для своєї цегельні. Але задумав закласти великий парк і звіринець. Він обніс всю цю садибу парканом високим із цегли. Селяни ходили, заглянути не могли за той паркан, він був високий. Для тієї місцевості цегла була тільки у пана.

Пане Олександре, розкажіть, що про будинок або його власника можна дізнатися зі старовинної цегли?

Багато можна дізнатися. По старовинній цеглі можна зорієнтуватися, коли приблизно будувався будинок, добудовувався чи перебудовувався він. Нас цікавить вік і якість цегли. Наприклад, найстаріша черкаська цегла була червоного кольору, решта глинищ знаходились навпроти заводу хімреактивів, і вся цегла жовта була. Хоча сама глина така трошки блакитна, а коли запікається, вона стає жовтою. Ми навіть по кольору цегли можемо приблизно визначити, звідки вона.

Наприклад граф Бобринський, це ініціали й прізвище, а роки ставились відповідно від партій. Тут близько десяти сіл використовували його цеглу. Тому що він був заможний, виробництво було потужне.

Як вам вдалося отримати саме такий зразок?

Розібрали якусь стару хату, вивезли будівельне сміття, укріпили дамбу через річку, засипали правий і лівий берег. І ми приїхали, перебрали дуже багато цегли битої, їх там штук двісті було. Одну вдалося знайти цілою.

Я також бачу на полицях цеглу із маркуванням латиницею. Це із Європи?

Після того, як правобережжя перейшло в склад Російської імперії, в нас залишилось дуже багато польської шляхти. Вони не залишили маєтки. В своїх цегельнях вони проставляли латиницею клеймо. От у нас є цегла з маркуванням “TD” зі знаменитого замку на Черкащині Тадеуша Даховського.

Чи можна нині у Черкасах ще побачити будівлі, побудовані зі старої цегли?

Можна, але, на жаль, їх з кожним роком все менше і менше. Після війни, коли в Черкасах дуже багато будівель постраждало, люди збирали на руїнах всяку цеглу, старовинна попадалася. Бувало, що в одній будівлі траплялася цегла з різними клеймами, набрана в різних кінцях міста.

Яка цінність колекції, про яку ми говоримо?

Ми зберігаємо через цеглу пам’ять про історію нашого рідного міста, рідного краю. Тим більше, що у нас багато українців виїхали, загинули, і втрачається такий генофонд цінний. І те, що нам вдається зараз у цих умовах зберегти наше українське, хай воно і незвичне. Воно ж тут вироблялось руками українців, їхнім розумом і так далі. Це наша пам’ять.

Інтерв’юерка – Вікторія Пожар

Джерело: dzvin.media