«Італійці казали, що такого ще не бачили»: Юрій Федоряка про популяризацію українського мистецтва за кордоном (ФОТО, ВІДЕО) — Новини Черкас за сьогодні
Чи є на війні місце культурі? Чи мають відбуватися концерти, гастролі митців й фінансуватися театри, музеї і філармонії, коли першочергові витрати — на оборону? На ці питання ми шукали відповіді з очільником Черкаської обласної філармонії Юрієм Федорякою під час інтерв’ю.
Пан Юрій очолює філармонію з 2013 року. Закладом мистецтва йому довелося керувати в нелегкі часи. З початком повномасштабного вторгнення концертну діяльність довелося призупинити, тож колектив цілком поринув у волонтерство, яке не покинули й донині. У філармонії плетуть сітки, допомагають переселенцям і донатять на армію, а спільним рішенням колективу — більшу частину отриманих коштів від концертної діяльності передають силам оборони.
Не менш важлива для них місія — популяризувати українську культуру за кордоном. І за цей час артистам філармонії вдалося підкорити не один мистецький майданчик Європи, а ті, хто бачив виступи черкаського хору, балету чи симфонічного оркестру вже ніколи не сплутають українців із росіянами.
Підтримуючи українські традиції, в закладі не забувають й вливати нову кров, таким чином тільки за останні роки вдалося створити нові музичні колективи, які вже мають своїх шанувальників. А повні зали, як і безліч років підряд, збирає симфонічний оркестр, незмінно зачаровує глядачів і слухачів черкаський народний хор.
Про все це детальніше дізнавайтеся під час перегляду інтерв’ю з Юрієм Федорякою.
Про основне ж з відеоінтерв’ю дізнавайтеся в текстовому варіанті.
— В Україні вже 10 років триває війна, з яких два з половиною — повномасштабне вторгення. Ви очолюєте Черкаську обласну філармонію з 2013 року, тобто практично постійно керували під час воєнних дій. Як це керувати осередком культури, коли культурні видатки не в пріоритеті?
— Так, дійсно, мені припало керувати закладом культури у важкі часи. Але, попри всі складнощі, коли є любов до справи, яку ти робиш, тоді долаєш всі перешкоди, які трапляються на твоєму шляху. Головне моє завдання — це популяризація української національної культури, примноження традицій. І це потрібно правильно передати наступному поколінню, тоді ніякі перешкоди не страшні.
— І все ж, які основні виклики за цей час вам вдалося подолати?
— Викликів дуже багато. Перш за все, це зміна відношення до подачі самої культури в цілому. Тому що з 2013 року активно почали переформатовуватися підходи до подачі культурного продукту й сприйняття його суспільством. Бо до цього, хоч і була незалежна Україна, все ґрунтувалося на пострадянській системі. Це й виконання творів, і репертуарна політика… з нею довелося різко попрощатися. Тому що відбулася зміна свідомості людей після революції (революції Гідності, — ред.), потрібно було швидко реагувати й нести правильний продукт у суспільство. Тому це був виклик для нас: набрати правильний репертуар і щоб саме наші митці щиро це робили.
— Чи не було в колективу певного спротиву новому й ностальгії за, скажімо так, радянським репертуаром?
— Я працюю з митцями, які розуміють, яку вони несуть місію. Тому не було жодних перешкод зі сторони самих митців чи керівників творчих колективів. Були моменти, коли казали: “Ми маємо багаж, маємо матеріали, чому ми не можемо далі їх виконувати?” Прийшлося пояснювати, що сьогодні це неактуально. Ми носії інформації, саме завдяки нам буде формуватися майбутня нація. Усі це зрозуміли й швидко переформатувалися. Сьогодні ми працюємо з правильним репертуаром.
Наша мета — підняти той пласт забороненого українського. Зокрема, заборонених композиторів, які писали й творили, але їм не давали можливості показувати це українцям. І також наша місія шукати молодих музикантів, композиторів й розвивати їх, щоб вони також ставали видатними.
— І все ж, на вашу думку, під час війни, коли, зрозуміло, першочергові видатки йдуть на оборону, в яких обсягах мають фінансуватися заклади культури?
— Коштів, звісно ж, завжди буде бракувати. Слава Богу, попри всі виклики, ми сьогодні маємо фінансування на заробітну плату. Так, вона невелика, але це вже треба у законодавчому полі змінювати тарифні розряди. Якщо порівнювати з закладами культури європейських країн, то це зовсім маленькі заробітні плати. Але, це особисто моя думка, якби навіть завтра не було фінансування, ми б не перестали грати й співати. Тому що це наше покликання.
Звісно, потрібна підтримка держави. Бо не буде якісного мистецтва без цього. В усьому світі воно підтримується державними дотаціями. Це й матеріальна база, й транспортні моменти, придбання костюмів, інструментів. Самі ми ці кошти не заробимо.
— Яким чином вдається мотивувати колектив? Чим зацікавлюєте глядачів?
— Головне завдання створити правильний мистецький продукт, який цікавитиме суспільство. Люди мають дуже багато горя і в нашому закладі вони можуть хоча б на декілька годин перемкнутися від проблем, насититися ковтком цього свіжого повітря, волі, свободи і якоїсь радості у цьому страшному сьогоденні.
Тому потрібно постійно оновлювати репертуар, створювати нові проєкти. Ці проєкти максимально рекламувати. А потім, коли людина вже потрапляє в це середовище, то вже не може піти. З’являється залежність. Унікальна історія з нашим симфонічним оркестром. Попри всі складнощі в них аншлаг на кожному концерті. Є свій глядач і він не може хоча б раз у місяць не прийти на їх концерт.
До того ж ми створюємо нові колективи, до нас приходить молодь. Із 2022 року у нас з’явилися два молодіжні колективи — Stage Band “Паралелі” та тріо “Обережно: гаряче!”. Це молоді хлопці, які несуть місію патріотизму сучасній молоді.
— Чи з’являються нові поціновувачі вашої творчості?
— Звісно, є. Знову ж таки, через цікавий продукт, через охоплення рекламою, важливо звертати увагу на соцмережі, бо просто розклеєні афіші результату не дають. Сьогодні потрібно й особисто доносити інформацію — друзям, сусідам, родичам говорити, щоб вони прийшли й подивилися. Кожен повинен жити цим. Тому потрібно постійно шукати різні формати подачі цієї інформації, щоб привернути увагу суспільства.
Наприклад, сьогодні черкаський народний хор так презентує себе і має стільки підписників у тіктоці… й несе разом з тим українську автентичну культуру.
Репетиція Черкаського народного хору
Репетиція Черкаського народного хору
— Чи організовуєте якісь благодійні концерти?
— Це наша основна місія з початку війни. Постійно згадую той день, коли почалася війна. 25 лютого мала відбутися презентація нового проєкту до річниці народження Лесі Українки “Ой не стій, вербо”. Люди вранці прийшли на роботу. І вони не знали, що робити. Зрозуміло, що концертів не буде. Але ми нікуди не ділися, згуртувалися. Того ж дня підключили різні благодійні організації, і на базі філармонії організували місце, де почали плести сітки, звозити банки для тушкованок, робили “коктейлі молотова”, готували їжу, приймали переселенців. До слова, у вільний від роботи час наші ініціативні працівники продовжують плести сітки, бо вони потрібні й зараз.
Коли ми отримали дозвіл проводити концерти, ми ухвалили рішення, що всі заходи до завершення війни будуть благодійними. Кошти, які будуть зароблені від концертної діяльності, віддаватимуться на підтримку армії.
Сьогодні проведено дуже багато заходів у громадах області, обласних центрах України та навіть на міжнародному рівні.
У травні 2022 року нам запропонували презентувати українську культуру в Італії, там досі не відрізняють українців від росіян. І ми вирішили спробувати. І балет українського народного хору три дні підряд демонстрував у курортному містечку Белларія-Іджеа-Марина українські танці. Сьогодні нас хочуть бачити, знаходяться міжнародні партнери, які оплачують нам дорогу, проживання і харчування артистів. Звісно, всі вилучені кошти ми так само передаємо на армію. Це і придбання тепловізорів, одягу, медикаментів, купівля автівок.
— Чи відчули після закордонних візитів, що в іноземців з’являється розуміння, що ми з росіянами різні нації?
— Італійці — це перший приклад, вони були просто вражені. Коли вони побачили, що кожна постановка — це історія з життя українців, то сказали, що дійсно такого ще не бачили.
Поляки нас теж сприймають із любов’ю. Вони знають нашу культуру.
— І до побутового питання: чи є в планах проведення якихось ремонтів у приміщенні філармонії, можливо, закупівля нового обладнання?
— Це відбувається постійно. Своїми проєктами ми заробляємо кошти. Головне, усе правильно розподілити й направити їх, щоб у належних умовах утримувати саму будівлю.
У нас є приміщення, які багато років не здані в експлуатацію, не добудовані. Але це тягнеться ще з попередніх років і самостійно ми його вирішити не зможемо.
Цим питанням повинні займатися як наші органи місцевої влади, так і спеціальні структурні підрозділи, щоб завершити цю реконструкцію… у нас є малий балетний зал репетиційний, також малий зал для симфонічного оркестру для проведення різних камерних вечорів. Інша сторона будівлі, на жаль, сьогодні не є нашою власністю. Там своя історія. Але хотілося б, щоб вона теж дієвою була. Там за генеральним планом мала бути кав’ярня, проте сьогодні цього немає.
Але ми щасливі й від того, що маємо, бо є філармонії, які не мають навіть будівель. Сьогодні черкаська філармонія — одна з найкращих. Як за акустичним сприйняттям концертного залу, так і за всією будівлею.
Із зробленого нами, то цього літа ми замінили 10 дерев’яних вікон на пластикові. Це зробили за власні кошти, які протягом року збирали. Також зробили косметичні ремонти наших гримерок. У кабінеті черкаського народного хору відшліфували і полакували паркет, пофарбували стіни. Закупили електронагрівачі.
Друзі-поляки подарували нам генератор, ми його під’єднали. Тож у філармонії є альтернативне живлення. Були встановлені відеонагляд і турнікети. Це такі безпекові питання. Також працюємо над тим, щоб облаштувати простір для маломобільних груп населення.
— Осінь завжди знаменує початок мистецького сезону. Що в планах у вас, чи є щось нове в програмі?
— Новий сезон для нас особливий тим, що 1 червня 2025 року наша філармонія відзначатиме своє 70-річчя. Попри всі виклики сьогодення ми маємо здорову мистецьку амбіцію — відсвяткувати. Говорять, що в час війни не святкують. Але 1 червня ми хочемо святкувати у нашій переможній Україні. І ми молимося, щоб ця перемога настала.
Ми готуємо цікаві проєкти, тісно співпрацюємо з національними колективами, зокрема, з музикантами з Національної опери й оперети України.
Буде низка заходів, де наші колективи презентуватимуть культуру Черкащини в інших філармоніях. Натомість ми прийматимемо їхні колективи у нас. Також плануємо гастрольний тур. Будуть цікаві й різдвяні проєкти.
Тобто кожен концерт наших колективів буде наповнений якимись родзинками, зустрічами з видатними митцями загальноукраїнського рівня. Це все триватиме протягом року.
