Історія жінки з Київщини, яка 30 років прожила без громадянства через втрату паспорта
Джерело: life.pravda.com.ua
— 25 червня, 06:00 Фото: Анна Штопенко/УП.Життя
55-річна Наталя разом з чоловіком живе у мальовничому селі у Київській області. Вона працює на хорошій роботі, щоправда, неофіційно. Бо вже майже 30 років не має паспорта громадянина України.
Жінка народилася в Україні, вчилася на Київщині та працювала на столичному заводі “Більшовик” (Перший київський машинобудівний завод). Мала радянський паспорт, який втратила, а отримати новий так і не змогла, адже інформація про прописку в Києві не збереглася.
Тільки цьогоріч суд підтвердив, що Наталя постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року, а отже вона має право на отримання паспорта. Залишилось дочекатися, поки рішення суду набуде сили, – і жінка зможе отримати паспорт.
“Українська правда. Життя” поспілкувалася з Наталею про життя без паспорта і шлях до отримання документа. А керівниця напряму допомоги особам без громадянства БФ “Право на захист” Софія Кордонець пояснила, як діяти людям у схожих ситуаціях та відновити втрачений паспорт.
“Радянський паспорт вкрали у транспорті”
Наталя народилася і здобувала середню освіту у селі Макарівського району на Київщині, а потім ненадовго переїхала до столиці.
ВІДЕО ДНЯ
Жінка навчалась в машинобудівному технікумі, а з 1986 по 1992 рік працювала на заводі “Більшовик” і проживала в гуртожитку, маючи радянський паспорт.
У 1994 році Наталя вийшла заміж. Тоді ж хотіла змінити радянський паспорт на український, і взяти чоловікове прізвище. Але зробити це не вдалося – у міграційній службі сказали, що немає бланків.
За рік жінка розлучилася з чоловіком і хотіла вдруге спробувати отримати новий документ. Але в той же рік її радянський паспорт вкрали у транспорті.
Наталя 30 років не могла отримати паспорт, адже інформація про прописку в Києві не збереглася Фото: Анна Штопенко/УП. Життя
“Радянський паспорт вкрали у тролейбусі. Це був десь 1995 рік. Я зайнялася цим питанням, прийшла робити новий паспорт, але мені сказали, що не збереглась інформація про мою прописку в гуртожитку. Потім знову щось у паспортному столі було не так, не вистачало якихось документів…
А тоді мені набридло їздити весь час до Києва. Коли постійно працюєш, їздити з області до Києва займає багато часу”, – каже Наталя.
За законом, український паспорт можуть отримати всі особи, які постійно проживали на території України на момент здобуття незалежності – 24 серпня 1991 року. Довести це може прописка, документ про навчання або працевлаштування. Однак інформація про прописку Наталі в гуртожитку не збереглася.
Жінка не один рік намагалася отримати паспорт, але їй постійно відмовляли. Тому в якийсь момент Наталя перестала їздити до Києва. Працювала неофіційно – то продавчинею, то бригадиром. У 2012 році Наталя зустріла коханого чоловіка, але пара поки що не оформила шлюб офіційно.
У 2024 році жінка знайшла високооплачувану роботу, на яку дуже хотіла потрапити. Але щоб працевлаштуватися, їй був необхідний паспорт. Тоді у відділенні міграційної служби Наталі дали контакти благодійного фонду “Право на захист”.
Адвокатці вдалося зібрати інформацію про працевлаштування жінки та інші відомості. Вона подала заяву до суду про встановлення факту постійного проживання Наталі на території України. Суд задовольнив позов, тож коли рішення набере законної сили, Наталя подасть заяву про реєстрацію її громадянкою України.
“Основне, що мене цікавило, це робота. Я поїхала в Гавронщину (село в Макарівській громаді – ред.), бо наш паспортний стіл у Макарові розбомбили. Мені дали контакт адвоката. Почали підіймати всі документи, виграли суд. Все дуже швидко пройшло. Зараз поїдемо оформлювати тимчасове посвідчення, а потім вже через міграційну службу отримаю паспорт”, – каже Наталя.
Коли рішення суду набере законної сили, Наталя подасть заяву про реєстрацію її громадянкою України Фото: Анна Штопенко/УП. Життя
Після отримання паспорта громадянина України Наталя планує отримати закордонний паспорт, офіційно працевлаштуватись і, можливо, одружитися зі своїм коханим. За 12 років спільного життя він не раз освідчувався Наталі.
“У нас штамп в паспорті ніколи не мав значення, головне – стосунки. Ми разом вже 12 років, працюємо, їздимо на риболовлю, по гриби.
А тут чоловік каже: “Як мене заберуть на війну, треба розписатися. Ти ж знаєш, якщо мені повістка прийде, я вже там”. Може й розпишемося”, – ділиться Наталя.
