Кордон минулого: чому Україна зводить його перед ЄС?

Село Оноківці: чи стане воно ключем до європейського майбутнього Закарпаття?

Нові пункти пропуску на кордоні зі Словаччиною: тест на швидкість та гнучкість України

Село Оноківці, що неподалік Ужгорода, на перший погляд, здається далеким від високої державної політики. Однак, ставлення Києва до ініціативи місцевої громади щодо створення тут малого пішохідного пункту пропуску (ПП) зі Словаччиною, яку активно підтримує словацька сторона, може стати лакмусовим папірцем здатності України до адаптації в умовах динамічно мінливих реалій, особливо в контексті євроінтеграції. Наразі на українсько-словацькому кордоні заплановано будівництво низки пунктів пропуску: Уліч—Забрідь, Паладь-Комарівці—Руське та Соломоново—Чієрна. Прикметно, що робота над цими проєктами триває вже понад два десятиліття. В умовах стрімкого розвитку Ужгорода як обласного центру та актуальності Словаччини як альтернативного транзитного маршруту через російські атаки на пункти пропуску з Польщею та Румунією, перспектива відкриття ПП в Оноківцях набуває загальнодержавного значення.

Покоління без нового пункту пропуску: як зволікання підриває довіру словаків

Протяжність українсько-словацького кордону складає 98 кілометрів, проте на ньому функціонує лише два автомобільні пункти пропуску – Ужгород та Малий Березний. На щастя, обидва дозволяють перетинати кордон пішки. Ще один пункт, Малі Сельменці—Велке Слеменце, призначений виключно для пішоходів та велосипедистів, а два залізничні переходи, з яких лише Чоп—Чієрна-над-Тисою є пасажирським.

Натомість, кордон з Угорщиною, яка виявляє обережнішу позицію щодо України, має протяжність 137 км, але забезпечений більшою кількістю пунктів пропуску – шість автомобільних та два залізничні. Історично, етнічно та суспільно Словаччина та Угорщина тісно пов’язані з Закарпаттям. Однак, прохання про відкриття нових пунктів пропуску зі Словаччиною лунають з 1991 року, а реалізувалися лише одного разу – у 2005 році було відкрито ПП Малі Сельменці—Велке Слеменце. З того часу, завдяки спільним зусиллям українських та словацьких експертів, було підготовлено проєктну документацію або обґрунтування для ПП Соломоново—Чієрна, Паладь—Комарівці—Руське, Оноківці—Петровце та Уліч—Забрідь. Важливо відзначити, що йдеться не про масштабні та коштовні термінали, а про відносно невеликі об’єкти, будівництво яких з допоміжною інфраструктурою не перевищує кількох мільйонів євро – сума, яка видається незначною навіть в умовах війни.

Від моменту відкриття пункту в Малих Сельменцях у 2005 році, на словацькому кордоні не з’явилося жодного нового КПП. Минуло вже 21 рік – ціле покоління. Цікаво, що блокує цей процес? Відповідь парадоксальна: не Роберт Фіцо та його партія “Смер”. Навіть офіційна зовнішня політика чинного прем’єра Словаччини характеризується як “політика на чотири сторони світу”, а сам Фіцо, навпаки, підтримує ідею відкриття місцевих пунктів пропуску, що відповідає інтересам його виборців зі східної Словаччини. Це питання неодноразово обговорювалося на спільних засіданнях урядів Словаччини та України, а також планувалося під час засідання у Львові, яке, втім, не відбулося.

Жителі східнословацького регіону Земплін прагнуть тісної співпраці з Закарпаттям, вважаючи українців близькими сусідами. Водночас, значна частина населення регіону схильна святкувати “визволення” 9 травня, поєднуючи проукраїнські та проросійські настрої, подібно до того, як це спостерігалося в Україні раніше серед певних політичних груп. У такій ситуації, коли словацькі місцеві громади вже понад два десятиліття наполегливо просять про відкриття нових пунктів пропуску, як-от Уліч—Забрідь та Оноківці—Петровце, а Київ залишається глухим до цих прохань, це не сприяє формуванню позитивного іміджу України серед цієї групи словацьких виборців, від яких може залежати майбутня парламентська більшість вже у 2027 році.

Україна прагне до ЄС: чи відповідають плани щодо пунктів пропуску цій меті?

Пропозиція щодо створення пункту пропуску в Оноківцях є прямою відповіддю на кардинальні зміни, що відбуваються в цьому населеному пункті. Ще у 2020 році Оноківці, Невицьке, Кам’яниця та Гута були типовими селами, що мали периферійне значення для України. Сьогодні ж вони перетворилися на приміські зони обласного центру, куди активно мігрує бізнес та населення з Києва, Харкова, Дніпра. Нині єдиним виїздом з зростаючого Ужгорода до Словаччини є великий пункт пропуску Ужгород—Вишнє Німецьке, який обслуговує як місцевий трафік, так і транзитні, вантажні та пасажирські перевезення. Ймовірно, тут буде прокладено і автобан Кошице—Ужгород.

Безпековий досвід, отриманий на польсько-українському кордоні, наочно демонструє необхідність максимальної децентралізації потоків переміщення людей і вантажів через державний кордон. Замість концентрації трафіку у великих пунктах пропуску, доцільніше створювати мережу менших, як-от Оноківці чи Забрідь.

Повчальним є приклад польсько-словацького пункту пропуску Звардонь—Мито. Його будівництво тривало роками та коштувало значні кошти, початкова оцінка яких сягала 35 мільйонів євро. Ще у 2003 році польська Вища контрольна палата критикувала цей проєкт як абсурдний, адже чиновники будували дорогий термінал, тоді як Польща і Словаччина вже готувалися до вступу в ЄС та Шенгенську зону. Будівництво завершилося лише в грудні 2004 року, коли митний контроль вже було скасовано. Через три роки припинили дію і прикордонного контролю. Мільйони євро були витрачені на інфраструктуру, яка швидко стала непотрібною. Сьогодні Україна ризикує повторити цю саму помилку, плануючи розбудову кордону зі Словаччиною так, ніби євроінтеграція приречена на провал.

Враховуючи календар: Україна вже відкрила переговори щодо чотирьох з шести кластерів з ЄС, і офіційно прагне завершити переговорний процес, здійснити всі необхідні реформи та бути готовою до вступу приблизно до 2030 року. Хоча терміни можуть бути гнучкими, важливо, щоб це не залежало від позиції Києва.

Що означатиме вступ до Євросоюзу, навіть якщо це станеться у 2030 році? Україна буде членом ЄС, але, ймовірно, ще 20-30 років не входитиме до Шенгенської зони. Якщо серйозно ставитися до євроінтеграції, то після 2030 року, можливо, у 2032-му чи 2035-му, прикордонний контроль збережеться, але митний буде скасовано. На українсько-словацьких пунктах пропуску не буде митників. Тому будівництво пунктів пропуску має вже зараз враховувати нові умови. Нові об’єкти повинні бути значно дешевшими і будуватися за спрощеними європейськими процедурами, а не за застарілими, розробленими за часів Януковича. Чинне положення про пункти пропуску більше відповідає реаліям кордону з нездійсненим Митним союзом України, Білорусі, Росії та Казахстану, аніж країни, яка прагне стати членом ЄС протягом наступних трьох-п’яти років.

Як це узгоджується з правовими актами України, зокрема з Положенням про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, і Стратегією розвитку та розбудови прикордонної інфраструктури з країнами Європейського Союзу та Республікою Молдова до 2030 року? На жаль, ніяк. З одного боку, Україна декларує намір стати членом ЄС до 2030 року, що передбачає скасування митного контролю на кордоні зі Словаччиною. З іншого боку, чинне законодавство, повторюючи польську помилку зі Звардонем, передбачає будівництво дорогих терміналів за сотні мільйонів євро для митного контролю, який, найімовірніше, буде скасовано через чотири-вісім років. Замість підготовки легких, спрощених пунктів пропуску, як-от Оноківці—Петровце та Уліч—Забрідь, продовжується робота над громіздкими інфраструктурними проєктами.

Пункти пропуску Оноківці—Петровце та Уліч—Забрідь були спроєктовані у форматі “легких” європейських об’єктів. Це чудова нагода для офіційного Києва прискорити євроінтеграцію. Якщо Україна прагне вступити до ЄС до 2030 року, нові пункти пропуску слід проєктувати та просувати як такі, що передбачають виключно паспортний контроль, без митного. Що робити, якщо Україну не приймуть до ЄС? Пункт пропуску Оноківці–Петровце, який буде збудовано не раніше 2029 року, буде готовий чекати на вступ України до ЄС рік чи кілька. Якщо ж реалії зміняться і вступ до ЄС відкладеться надовго, тоді завжди можна буде добудувати і митну частину.