“Альтернатива для Росії”: Німці не відмовляються від Кремля. Досліджуємо причини.
“Альтернатива для Німеччини”: глибинний проросійський вектор в середовищі європейських правих
Поширене уявлення про те, що усі крайні праві партії Європи мають виразно проросійську позицію, є значним спрощенням. Зовнішньополітична доктрина багатьох з цих сил часто неоднозначна та мінлива, особливо у питанні українського конфлікту. Однак, серед політичних сил, які прийнято класифікувати як правопопулістські, виняткове місце займає німецька партія «Альтернатива для Німеччини» (АдН). Її проросійські симпатії настільки глибокі, що їх не можна пояснити миттєвим кон’юнктурним інтересом. З огляду на впевнене лідерство партії в національних рейтингах, її унікальність та потенційна небезпека заслуговують на грунтовний аналіз.
Ідеологічне коріння та доктрина
«Альтернатива для Німеччини» з моменту свого заснування у 2013 році послідовно демонструє чітку проросійську орієнтацію у зовнішній політиці. Анексія Криму та військова агресія на Донбасі у 2014 році, а також повномасштабне вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року, не похитнули прагнення партії до стратегічного партнерства з РФ.
Вже на початковому етапі існування партії, один зі співзасновників, Александер Гауланд, висловлював розуміння прагнення Росії зберегти вплив на пострадянському просторі, порівнюючи втрату Києва з втратою Кельна для Німеччини. Він наполягав на обережному ставленні Європи до «почуттів Росії» та засуджував розширення НАТО на схід. У програмних документах новоствореної партії було задекларовано підтримку особливих відносин з Росією, навіть згадувалася «вдячність Москві» за позитивну роль у важливі моменти німецької історії. Ця проросійська концепція, підкріплена історичними інтерпретаціями, що відсилають до часів Отто фон Бісмарка, стала основою зовнішньополітичної доктрини АдН.
Еволюція європейських правих та позиція АдН
До 2022 року проросійські заяви не були рідкістю серед європейських правих сил. Зокрема, Марін Ле Пен у Франції, Джорджа Мелоні в Італії, Найджел Фарадж у Великій Британії та Герт Вілдерс у Нідерландах нерідко висловлювали думки, що йшли на користь Росії, замовчуючи або намагаючись виправдати її агресію, а також закликаючи зрозуміти «занепокоєння Путіна» щодо розширення НАТО. Визнання особливих прав Росії на Крим та скептицизм щодо санкцій, мотивований шкодою для місцевого бізнесу, також були поширеними наративами.
Однак, після 2022 року більшість європейських правих політиків продемонструвала певну еволюцію. Хоч і не завжди перетворюючись на щирих прихильників України, вони, принаймні публічно, засудили російську агресію та дистанціювалися від дій Путіна, уникаючи «ностальгії за Кремлем».
«Альтернатива для Німеччини» виявилася винятком, не здійснивши навіть формальної корекції своїх проросійських поглядів. Партія відмовилася офіційно засудити Путіна за порушення міжнародного права. Відданість проросійській риториці виокремлює АдН серед інших впливових правих сил Європи. депутати від партії активно виступають за припинення постачання зброї Україні, зняття санкцій з РФ та відновлення імпорту російських енергоносіїв. Вони продовжують здійснювати офіційні візити до Росії, на відміну від представників інших європейських правих партій.
Яскравим прикладом є антиукраїнські тези, які не соромляться висловлювати лідери АдН. Співголова партії Аліса Вайдель погрожує вимагати від України повернення фінансової допомоги та додаткової компенсації за пошкодження «Північного потоку». Вона звинувачує Україну у провокуванні Росії та закликає відновити імпорт російської нафти і газу для стимулювання німецької економіки. Аналогічну риторику демонструє інший лідер АдН, Тіно Хрупалла, закликаючи до розрядки відносин з Кремлем та припинення військової допомоги Києву.
Економічні та історичні корені
Романтизація Москви серед німецьких політиків, очевидно, має не лише ідейне, але й глибоке економічне та фінансове підґрунтя, що активно стимулюється ззовні. Тривожним сигналом є перспектива подальшого зростання рейтингів АдН, що може ускладнити нейтралізацію цього проросійського впливу. Варто зазначити, що прагнення «тісної дружби з Москвою» не обмежується лише АдН: лівопопулістський «Альянс Сари Вагенкнехт» (BSW) та партія «Ліві» (Die Linke) також демонструють подібні тенденції.
Особливий інтерес до Москви в певних колах німецької політики сягає десятиліть. Схвалення проекту «Північний потік-1» тодішнім канцлером-соціал-демократом Герхардом Шредером, який після відставки очолив раду директорів Nord Stream AG, заклало основу для залежності від російських енергоносіїв. Наступниця Шредера, Ангела Меркель, не тільки не відмовилася від цього курсу, а й підтримала будівництво «Північного потоку-2». За час її правління частка російського газу у споживанні Німеччини зросла до 55% напередодні повномасштабного вторгнення.
Навіть «Зелені», які нині критично налаштовані щодо Росії, опосередковано сприяли налагодженню тісних економічних зв’язків з РФ. Агресивне просування кліматичної повістки та відмова від атомної енергетики поставили німецьку промисловість у вразливе становище, посиливши залежність від російських енергоносіїв.
Проте, проросійські симпатії правого крила, що позиціонує себе як позасистемна сила, виглядають особливо парадоксально. Замість того, щоб зосереджуватися на європейському лідерстві та захисті західних цінностей, АдН бачить майбутнє Німеччини у партнерстві з РФ. Ця «політична мутація», на яку, ймовірно, впливають ідеологічні фактори, а також, можливо, фінансова підтримка, ставить під сумнів класифікацію АдН як традиційної правої партії.
